Аркадій Войтюк - Тіні забутих предків

Над горою сяє зірка чекає понеділка
Проводжає мати сина махає із одвірка
Під туманом простягається вверх плай
Щемить серце знає правду і нехай

Що покохав Іван Марічку
Сплелися душі в одну долю
І лиш ріка, стрімка ріка
Ревнує хвилями й руйнує їхню вічність

Ізгадай мні мій миленький
Два рази на днину
А я тебе ізгадаю
Сім раз на годину
Засинає під смерекою вівчар
Гріє душу спомин про своє дівча

Бо покохав Іван Марічку
Сплелися душі в одну долю
І лиш ріка стрімка ріка
Ревнує хвилями й зруйнує їхню вічність
Сіяв дощ на полонині
Вчора й сіє нині
Забрала ріка Марічку
Обірвалось всередині
Відлітає в прірву вівчара душа
Бо так і не знайшов Марічку у чужих очах

Так покохав Іван Марічку
Сплелися душі в одну долю
І лиш ріка стрімка ріка
Ревнує хвилями й руйнує їхню вічність.